Зараз

Кузаня

Коли усе почнеться знову, І ворог прийде по серця, Згадаєш, ти чотири слова: "Сміливі б'ються до кінця" І не продайся, як Тичина, Хай краще вмреш десь у пітьмі! Навіщо ж прославлять "людину", Яка тримає нас в лайні? Напевно, ти не розумієш... Все почалось уже "сєйчас" Поки ти мовою чужою, Думки приносиш до всіх нас... Здавалося, та щоб та мова? Та це так тупо... Озирнись! Якщо ми всі так заговорим, То станем, як були колись... Навіщо та москальська мова? Невже так складно знать свою? Вона ж співуча та чудова, А ти просвячуєш чужу... Не бачу сенсу у поетах, Що на Вкраїні - москалі... Ви перші станете предметом, Предметом продажу землі. Я в вас не бачу сили, волі. Ви хто такі? Навіщо тут? Поки нас розтріляють в полі, Пишіть, як кати "бережуть". Я вам залишу стару книгу, В ній вірш прекрасного митця... І ось коли, вам стане смішно, Хай сором розіб'є серця: "І ти продався їм, Тичино, І ти пішов до москаля? О бідна мати, Україно, В журбі головонька твоя. В кривавім морі по коліна Стоїть без сорому в очах Поет, колишній наш Тичина, І прославляє смерть і жах. Прилюдно б’є катам поклони, Катів виспівує в піснях. А з-під землі ідуть прокльони Борців, розп’ятих на хрестах. Іудо, ти шляхетний жиде, Пішов, повісивсь в самоті. Павло Тичина… цей не піде – Він сам розіпне на хресті" (Остання строфа - вірш Олександра Олеся, 1928 рік)

2020-02-11 22:20:09

10

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Олександр Гусейнов

Все вірно сказано. Ти молодець👏👍

Відповісти

2020-02-12 09:19:23

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12097

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

3176