Зараз
Коли усе почнеться знову,
І ворог прийде по серця,
Згадаєш, ти чотири слова:
"Сміливі б'ються до кінця"
І не продайся, як Тичина,
Хай краще вмреш десь у пітьмі!
Навіщо ж прославлять "людину",
Яка тримає нас в лайні?
Напевно, ти не розумієш...
Все почалось уже "сєйчас"
Поки ти мовою чужою,
Думки приносиш до всіх нас...
Здавалося, та щоб та мова?
Та це так тупо... Озирнись!
Якщо ми всі так заговорим,
То станем, як були колись...
Навіщо та москальська мова?
Невже так складно знать свою?
Вона ж співуча та чудова,
А ти просвячуєш чужу...
Не бачу сенсу у поетах,
Що на Вкраїні - москалі...
Ви перші станете предметом,
Предметом продажу землі.
Я в вас не бачу сили, волі.
Ви хто такі? Навіщо тут?
Поки нас розтріляють в полі,
Пишіть, як кати "бережуть".
Я вам залишу стару книгу,
В ній вірш прекрасного митця...
І ось коли, вам стане смішно,
Хай сором розіб'є серця:
"І ти продався їм, Тичино,
І ти пішов до москаля?
О бідна мати, Україно,
В журбі головонька твоя.
В кривавім морі по коліна
Стоїть без сорому в очах
Поет, колишній наш Тичина,
І прославляє смерть і жах.
Прилюдно б’є катам поклони,
Катів виспівує в піснях.
А з-під землі ідуть прокльони
Борців, розп’ятих на хрестах.
Іудо, ти шляхетний жиде,
Пішов, повісивсь в самоті.
Павло Тичина… цей не піде –
Він сам розіпне на хресті"
(Остання строфа - вірш Олександра Олеся, 1928 рік)
2020-02-11 22:20:09
10
1