Зараз

Кузаня

Коли усе почнеться знову, І ворог прийде по серця, Згадаєш, ти чотири слова: "Сміливі б'ються до кінця" І не продайся, як Тичина, Хай краще вмреш десь у пітьмі! Навіщо ж прославлять "людину", Яка тримає нас в лайні? Напевно, ти не розумієш... Все почалось уже "сєйчас" Поки ти мовою чужою, Думки приносиш до всіх нас... Здавалося, та щоб та мова? Та це так тупо... Озирнись! Якщо ми всі так заговорим, То станем, як були колись... Навіщо та москальська мова? Невже так складно знать свою? Вона ж співуча та чудова, А ти просвячуєш чужу... Не бачу сенсу у поетах, Що на Вкраїні - москалі... Ви перші станете предметом, Предметом продажу землі. Я в вас не бачу сили, волі. Ви хто такі? Навіщо тут? Поки нас розтріляють в полі, Пишіть, як кати "бережуть". Я вам залишу стару книгу, В ній вірш прекрасного митця... І ось коли, вам стане смішно, Хай сором розіб'є серця: "І ти продався їм, Тичино, І ти пішов до москаля? О бідна мати, Україно, В журбі головонька твоя. В кривавім морі по коліна Стоїть без сорому в очах Поет, колишній наш Тичина, І прославляє смерть і жах. Прилюдно б’є катам поклони, Катів виспівує в піснях. А з-під землі ідуть прокльони Борців, розп’ятих на хрестах. Іудо, ти шляхетний жиде, Пішов, повісивсь в самоті. Павло Тичина… цей не піде – Він сам розіпне на хресті" (Остання строфа - вірш Олександра Олеся, 1928 рік)

2020-02-11 22:20:09

10

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Олександр Гусейнов

Все вірно сказано. Ти молодець👏👍

Відповісти

2020-02-12 09:19:23

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11405

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1193