Майжеквіти/кс3
Last_samurai
Вони приходять, хоч і не хотів: в незвичних, досі невідомих рисах. Навряд безпечно, тільки безкорисно. Для того, щоб зігріти, йти на ризик Невже не варто? Чути лейтмотив надій, що щедрий сумнів геть зурочив. Без сліз хіба дивитись сонцю в очі за крок до леза бритви Смієш точно? Кривава безліч на руках бинтів на шрами перетвориться сповиті. У грудях б'ється невагомий витвір, а ритм пульсацій біту Носить вітер. Весну раптова дзвінкість почуттів замайорілим променем освітить... До серця тягнуть несміливі віти бентежно не розкриті Майжеквіти.
2021-04-27 05:33:15
16
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Чудово! Такі думки і звороти! Такі емоції викликають, словом, різні емоції... 👍
Відповісти
2021-04-27 18:58:21
1
Інші вірші поета
якщо словохтивцям присвячується 2/21(?) всім щасливцям
Інші поети
Shina
@Sheena
Ethanio Oberon
@ethanio_oberon
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5121
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12745