те, що стане нами
напишу, не іронізуючи,
хоч емоції саме ті.
привези мені пил везувію
на волоссі чи на взутті,
ніжні альпи з суворим поглядом
і фламандський розкіший сад:
ми існуємо в тілі спогадів,
де ув'язнена мить-краса.
розливай в променисті келихи
мед сарезької бірюзи,
шахристану скелясті величі
у камінчику привези,
від підборів бруківки музику,
теплий розпис вірменських стін.
зав'язавши червоних вузликів
і віддавши комусь, хто хтів,
надпрозоро муранським дотиком
намалюй на зап'ясті слід.
не шкодуй про кінець, допоки є
власний шлях, що триває від
нульової відмітки грінвіча
до аляскінського вбрання.
запобігши сумління ринві чи
обираючи навмання,
привези неспростовних доказів:
кілька стежок ісландських скель,
хвиль біскайських убивчу ноту "сі"
і тату, що обрав би кельт,
фотоплівки з парижу трохи, і
подих генія поміж веж.
подарунками (хай непрохані)
все, що стало вже мною, теж
протягну, на руці застигнувши
як бурштин на щоках верби...
й світ новий, що незнано-стиглий ще,
залюбки покажу тобі.
2022-09-28 11:27:58
15
0