черговий запис про стан катастрофи/кс3
Зненацька назріло важливе питання:
чи знає моя катастрофа, що саме вона - катастрофа?
Та власне, в якому все стані:
розтанула крига від того, що в строфах
збентежено згладжую пристрасті трохи.
Неначе востаннє
озоновий шар зруйнувався в легенях
і аускультація не достовірна.
Не дихати, не позіхати, у вир не
стрибати. Я - геній:
для того, щоб стримати власні бажання,
ефект парниковий - звичайна запара.
Чи зможе моя катастрофа поглибитись далі і ширше,
якщо доберу їй до пари
душею без сенсу написані вірші?
Читай. Та не думай, не думай. Повір, ще
нема парадігми без префіксу пара-
(а догмам хай ревно помоляться інші).
Молюся лише, щоб нікого чимало
така ж катастрофа ніяк не ламала.
На серці вже кілька подряпин та тріщин.
Беру криголам - зневіряння по барам.
Що сонце - це вбивця, бо гріє занадто,
хіба воно в курсі? Невже йому треба?
Тримає далекі розкішні пенати
з очами безкрайньо блакитного неба.
Пече неминуча постійна потреба
світити, і навіть нічого не знати
про те, що над моря уявного рівнем
когось затопило бурхливістю течій.
(або почуттями, що ніжно під вечір
розквітли мов фенікс яскраво, нестримно).
Моя катастрофа відлякує натовп...
та знову і знову притягує рими.
2021-05-08 18:10:07
13
8