Точка відліку
Все раптом зійдеться в єдиній можливій точці: Коли не залишиться віри, бажання, сил, Коли ти в тонкій та подертій чужій сорочці Із вчинків нещирих, що пхають свої носи У справи (не варто, неначе і не просив), Ідеш, приховавши очі. Коли розумієш, що марноспроможні спроби Достукатись совісті, серця (або обох), Коли перепробував все, що ніхто не робить І (певно) зневірився, що зрозуміє Бог Того, що не чує (бо стійко мовчиш або Благаєш жахіть щоночі). Коли ти забудеш, як звати і пробачати Всіх тих перехожих, що трапляться на шляху. Коли перестанеш читати забуті чати І знов нарікати на долю таку лиху (Подалі запхавши уперту свою пиху), Повіриш у сни пророчі. Коли перевтілишся в мікронадій потоці, Тоді перестанеш і марити наяву: Все раптом зійдеться в єдиній можливій точці І відлік почнеться. Ім'ям, під яким живу. *Дозволиш, твоїм назву?* (Та знаю, що ні. Не схочеш).
2021-01-12 09:23:54
12
24
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (24)
Last_samurai
@Zarathustra, Übermensch (Сверхчеловек) Величайшая, посчитай
Відповісти
2021-02-17 09:38:45
1
Last_samurai
@Zarathustra, Übermensch (Сверхчеловек) не трать время здесь, грызи гранит🤘
Відповісти
2021-02-17 09:40:00
1
Лео Лея
Так чудовезно (від слова чудово)! 👍☀️
Відповісти
2021-07-06 17:48:41
Подобається
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3719
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11249