Нехай

Last_samurai

Звикання - це міцний колючий дріт. Його обійми злі та неминучі. Всередині напруга вже канючить, Бо туга і журба - жіночий рід. Залежність б'є по серцю, голові, По нирках, пальцях і самооцінці. А жити всім з собою наодинці, Хоч як вигадуй приводи нові. Сказати що тому, хто схоче йти? "Бажаю щастя" чи "Іди до біса"? За гранню вуст мовчання пхає писок У марні спроби вимовити "ти". На язиці отрута умовлянь Звільнитись прагне в терені надії. Знеболювальний розум швидко діє: Хіба є зиск у тім, сама поглянь. Оголиш правду, і останній нерв Перегорить, спотвориться на відчай. Любов не вміє спалахнути двічі, Запам'ятай. Бажання враз мине: Благати, нагадати купу назв, Лягти напереріз, упавши в ноги... Нехай тебе тримає віра в Бога. (Мене тримала тільки віра в нас).

2021-03-13 10:22:07

22

9

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (9)

Last_samurai

@ϟiegfrieda ϟchloϟϟmann теперь - да

Відповісти

2021-03-14 11:28:42

1

Last_samurai

@ϟiegfrieda ϟchloϟϟmann постараюсь поскорее

Відповісти

2021-03-14 11:32:34

1

Лео Лея

Це неймовірно! Кожен рядок - це окремий сталий вислів. 😳👍

Відповісти

2021-04-19 17:41:07

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

43

7

1747

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11524