Нехай
Звикання - це міцний колючий дріт.
Його обійми злі та неминучі.
Всередині напруга вже канючить,
Бо туга і журба - жіночий рід.
Залежність б'є по серцю, голові,
По нирках, пальцях і самооцінці.
А жити всім з собою наодинці,
Хоч як вигадуй приводи нові.
Сказати що тому, хто схоче йти?
"Бажаю щастя" чи "Іди до біса"?
За гранню вуст мовчання пхає писок
У марні спроби вимовити "ти".
На язиці отрута умовлянь
Звільнитись прагне в терені надії.
Знеболювальний розум швидко діє:
Хіба є зиск у тім, сама поглянь.
Оголиш правду, і останній нерв
Перегорить, спотвориться на відчай.
Любов не вміє спалахнути двічі,
Запам'ятай. Бажання враз мине:
Благати, нагадати купу назв,
Лягти напереріз, упавши в ноги...
Нехай тебе тримає віра в Бога.
(Мене тримала тільки віра в нас).
13.03.2021
22
9