їду до катастрофи/кс3
в обійми їду до катастрофи,
вона гукає мене дощем.
рясні дурмани вплітає в вени,
сміється серця мінливим рофлом, іронізує з усього. ще
дарує радість і сокровенні
шалені спогади й відчуття,
занурю пальці в її волосся,
ця катастрофа - мінливий геній,
миттєва щедрість мого життя.
яка приходить, коли не просять,
щоб оприлюднити вир бажань.
і вірогідність нових поразок безпосередньо вплітає в коси,
де сивиною бринить, на жаль,
останній спогад: пальне одразу
з рушниць ментальних або гармат.
ця катастрофа руйнує плани,
збирає всі несвідомі фрази,
жбурляє ними (як автомат)
в мрійливе серце: не пізно, рано.
в цілунках палкості божевіль,
себе зав'яже вузлом на згадку.
бо небезпечна - одвічно п'яна.
гуде над вухом (як хрущ, що джміль)
спокуса пивом, вином, кальяном...
між тим, до неї ще сотні миль.
🌚
2021-07-19 20:49:10
12
4