верліброво
мої почуття до тебе можна порівняти з любов'ю до метро:
із запахом крейди
та шумом вагонів, буденно-невчасних,
а іноді з плачем ночами не спавших наляканих білих облич.
ніхто їх не розуміє.
літаю над ними вві сні,
над кожною рідною лінією.
збагни... пригорни мене.
я пам'ятаю станції з народження:
холодну гору до декомунізації,
центральний ринок, а потім - барабашово...
ну добре, спочатку, знову:
я знаю кожне місто в країні, де є підземний транспорт.
вокзальна, льва толстого, вднг...
скільки налічено часу,
очікувань спраглих моментів, споріднених з долею.
знаєш, живу й по всьому, та
ескалатори - довгі, як ті поцілунки,
яких там ніколи не сталося,
нагадують, що дещо я так і не встигла.
коли спускаєшся із валізою,
мимоволі думаєш:
які щасливці обрані, у кого проїзний.
коли ж оселився в підземці у острасі,
то молиш усе, в що ніколи не вірував:
збережіть мій прихисток-святиню.
ця пристрасть - неначе плекати дитину:
за першого зойку зриватися з місця
і цілувати у лоба.
в метро так старанно завжди намивають підлогу,
неначе чекають когось у гості.
і ці хтось приходять,
завжди проходять,
щоб повернутися.
як і мої почуття до тебе...
2022-10-01 16:00:03
5
14