Музі
Допоки у тебе - я, Не знаєш, куди таке "щастя" діти. Втомившись від ігор, в яких всі - діти (То зброя страшна моя). Допоки ми живемо, Змінити можливо іржаву вічність. Дивитись на небо (чи просто в вічі), Щоб відображатись, мов У дзеркалі пелюстків Взаємо(реалій)порозуміння. Себе віднайти у зображень зміні. Подібні ж-бо ми такі На радість чи на біду? Поняття ці (начебто) суб'єктивні. Рядками строкатими (в них застигни) Я знову наївно йду, Щоб перестраждалий вірш Закинути щедро тобі під п'яти. Оціниш? Захочеться розіп'яти? Такий собі пряник. З'їж. Навколо свистять кнути І тереном шлях до зірок сповитий. Та можу писати талановито, Допоки у мене - ти.
2021-01-13 13:26:13
18
50
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (50)
Last_samurai
Відповісти
2021-01-19 06:20:09
1
Last_samurai
@Zarathustra, Übermensch (Сверхчеловек) вот тебе приблизительный: Пока у тебя есть я, Не знаешь, что делать с подобным "счастьем". Устанешь от игр, как дитя отчасти (Опасна игра моя) Пока мы ещё живём, Под силу менять эту ржавую вечность, Смотреть на небо (или просто в глаза), конечно, Чтоб отражаться, будто В зеркале лепестков Взаимо(реалий)(не)пониманий. Себя отыскать в метаморфозе из отражений, Ведь мы так похожи На счастье иль на беду? (Понятия эти так субъективны) Ты пёстрыми строчками в них застынь, и Увидишь - опять иду, Чтоб перестрадавший стих Без чувств сожаления бросить тебе под ноги, Оценишь? Или разопнёшь, как многие? Такой себе пряник - съешь! Вокруг всё свистят кнуты. И путь к нашим звёздам всегда тернистый, Но буду писать и талантливо я, и чисто, Пока у меня есть ты.
Відповісти
2021-01-19 06:49:42
1
Лео Лея
М-да... Важко, ох і важко приходиться творчим людям, а їх Музам ще важче... 👍☺️
Відповісти
2021-07-06 17:42:10
Подобається
Схожі вірші
Всі
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
49
6
743
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10852