Дівчинко, хто сказав, що твої мрії ніколи не здійсняться? Хто тобі говорив, що ти нічого не варта? Хто тобі сказав, що ти не здобудеш щастя? Вони знають чи наступить завтра? Я тебе прошу згадати своє життя, За що ти вдячна долі? Які ти хочеш сказати слова каяття? Чи ти домоглась своєї волі? Згадай, дівчинко, що тебе світу зима подарувала, Віддала тебе в матері та батька руки, Щоб ти на радість зростала, І долала всі долі муки, Але пролетів над райдугою чорний птах Він янгола за собою забрав, І здалося, що майбутньому крах, Бо забравши янгола, птах серце розірвав, Але ти того не розуміла, Ти ще була дитя, Нащо доля життя поділила? Яке буде майбуття, Ти росла і розуміла, що світ - не медовий нектар, Ти вже дитиною це розуміла, Що нести так важко свій тягар, Допоможе лише твоя сила, Ти і далі зростала, Набиралась розуму сил, Першу дружбу пізнала, Як з'єднання полярних світів, Дівчинко, ти почувалась щасливою, У тебе все йшло, тобі все вдавалось, У тебе ще не було мрії стати вільною, Але ти собою пишалась, Та далі був крутий поворот, Здавалось, що один крок, а далі - прірва, Не буде більше ніяких висот, Але ти була долі вірна, Твої найкращі наміри анулювали, У ворога тебе перетворили, Квітки із серця повиривали, Безжалісні діти те все зробили, Тебе зрадила одна людина, А потім ціла юрба, Той пішов, з ким ти назавжди недоговорила, А далі за твоє майбутнє була боротьба, Холодні стіни, що дихають енергією чужою, Страшний і незрозумілий суходіл, Невже все це з тобою? Хто так робити звелів? А далі чорна хмара розбила спокій тремтячий, Несподівано янгола згасла зоря, Лилися градом сльози гарячі, Свічка в білому снігу вже догоря, Боже, як пекло в душі і ломило в тілі, А якими страшними стали віщі сни, Які сильні тоді були заметілі, Боже, від мене ті страшні миті відверни, Ти такою юною це все пережила, Почала міцніти твоя сила, Ти випила отрути сповна, Наче найбільше грішила, А далі був сумно-мінливий час, Ти робила не те, що хотіла, Отримала свою нагороду, але якийсь вогник в душі погас, Та вибратися ти зуміла, Дівчинко, ти так чекала логічного кінця, А в цей час доля поклала в серце нові чарівні перли, Подарувала нового в душу корінця, Твоя почуття перед вибухом завмерли, І вони розлилися, зробили цілий потоп, Ти відчула певну гармонію, Всіх емоцій калейдоскоп, Почула солодко-ніжну симфонію, Та не судилося розквітнути двом трояндам, Коли одна розкривається, а інша в'яне, Небо перестало бути для нас ізмарагдом, Воно стало криваво-багряне, Бо хтось про важливе забув, Не дав пташці високо злетіти, Так межу й не перетнув, І спалив чужі квіти, А далі - самотня свобода, Бажана вона чи нежданна, Цікава й довга пригода, Власна тиша і гармонія бездоганна, Але тут знову явилась мені рожева мара, Щось змусило діставати перла золоті, Здавалось, що то не кара, А веселка тепла в житті, Обійнялись айстри і застигли, Слухаючи одне одного серцебиття, Ми щось маленьке встигли, Відчули теплоту життя, Та це був шлях у ту саму річку, Повторилась давно забута історія, Розірвано нитку-стрічку, Знову на волі я, А що далі буде? Нова боротьба і новий шлях до мети, Пам'ять сама потрощені спогади забуде, Треба себе і своє серце берегти, Дівчинко, ти пройшла через ріки, моря, озера, океани, Крізь ліси, степи, гори і долини, Заточила в своїй пам'яті моментів кургани, Рахувала секунди, години й хвилини, Дівчинко, лише ти знаєш свою радість і журбу, Лише ти відчуваєш серцем свої бажання, Чи не все одно тобі на дивну юрбу? Яка ніколи не відчує твоїх сліз і страждання, Ні, ти йдеш прямо по своїй дорозі, Ти збудувала своє королівство і в ньому королевою стала, І хто буде в ньому на порозі, Має визначитися - він справжній чи примара? Боже, яке різноманітне життя, Воно не лише розсіяне на полях, Цією дівчинкою весь час була я, І я дякую долі за мій шлях. * До мого 20-го дня народження