Вільна
Знову в ту саму річку я зайшла і ледь не потонула, Так страшно думати, що було б далі, Аби моє сьоме відчуття заснуло, Чого мене навчили, мої моменти невдалі? Знову повіяло холодним вітром серед осінньої ночі, Цей холод пронизує всю мою тінь, І наповнює болем очі, Поки мої мрії линуть в далечінь, Так само смішно і безглуздо, гасне навколо мене день, Місяць на зорях майбутнє віщує, А птахи не співають пісень, Ніхто рятувати мене не буде, бо ніхто не чує, Але я нічого не боюсь, бо я вільна, Мої квіти нікому не спалити, а камінь надії не зламати, Моє друге ім'я - воїн, настільки я сильна, Коли я піднімусь з ріки глибин, то ніхто мене не зможе упізнати, Я вільна і ніхто мене не спиняє, Я буду падати і підніматися, а потім за себе воювати, Моїх ворогів доля покарає, Я буду йти далі, хай весь світ палає, Я вільна і завжди буду такою, Це мій подарунок долі, який я оберігаю, В мене багато сил, бо я зігріта рікою, І хто і що не говорив би, але я все подолаю.
2020-09-20 18:28:36
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Kruhitka Dobro
Чудовий вірш
Відповісти
2020-09-20 18:31:42
2
Lelyana_ art
@Kruhitka Dobro Щиро дякую 😊
Відповісти
2020-09-20 18:33:08
1
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
3715
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4800