Закінчуй речення і став крапку

Любомир Крупка

закінчуй речення і став крапку бо так закладений цей світ його не зміниш його не обійдеш та поки слово є я буду говорити поки тіло є – піду в танок душа допоки є – любитиму ніхто не скаже всупереч мені бо всупереч немає тут все таке крихке таке недосконале і говорити стане легко слова формують думку вона як птах народжується в небі вона з повітря вільна і примхлива вона моя із досвіду відлита вогнем окроплена гаряча сталь що руки обпікає здіймається під небеса народжений і сильний той хто знає що всьому є кінець де є початок що кожен родом із дитинства пізнав життя ішов не дивлячись назад був гідним сином матері своєї та вірним чоловіком дітей своїх вчив жити та не боявся крилами дістати неба не ув’язнив себе у клітку протиріч ці крила досі за плечима у всіх хто думкою високий хто не забув про неї хто хотів рости не ставив крапку а почав новий рядок і знаю сину мій ти теж такий ти будуватимеш мости із мрій колись ти з’явишся на світ і станеш сильним а я радітиму за тебе з тобою йтиму я чекатиму тебе і тут кінець але це тільки вірш попереду життя попереду твій світ

2020-09-13 08:33:54

Інші вірші поета

А закохатися в тебе знову Колія Я набирав повітря у легені Тобі не солодко

Інші поети

salma _t14

@salma_t14

Ally San

@allysan1210

Maria

@maybe_baby

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

1270

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

3656