Червоні стіни

Любомир Крупка

ти вийшла з квартири близько одинадцятої саме тоді коли вдарили церковні дзвони дзвони що нагадують про свято і те що тобі треба приготувати вечерю вмити своїх вічно замурзаних дітей та не забути надіслати листівку далеким родичам які навіть не усвідомлюють про твоє існування ти залишила кімнату із блискучої бронзи слонової кості яка побілила стіни щоб вони стали кольору твоєї шкіри щоб нависли наді мною залишаючи лише плями густої кави яку ти розливала по столі яка скапувала тонкою цівкою на підлогу наче кров яка не може загуснути а просто ллється на землю той час не має значення чи то ранок день вечір ніч неважливо дзвони вдарили а це означає потрібно спитати дорогу у перехожих подивитися у їхні сірі очі допомогти донести валізи додому доглянути їхніх дітей тих що не встигла помити, адже мала купу своїх справ, а тут ще вони кричать і вимагають тебе і тоді можливо ти отримаєш напрямок дорогу куди маєш рухатись що ти маєш знайти ті вічні орієнтири які завжди залежать від інших людей добрих п'яних обдовбаних обкурених інтелігентних бомжуватих всіх тих які вказують тобі шлях хоча самі стоять на місці лежачи на руках у міста слухають бій дзвонів засинають так і не дізнавшись звідки лунає ця музика а ти продовжуєш йти далі навіть тоді коли перестає грати мелодія адже дзвонар завершив свою роботу і тепер прямує додому до дружини і батьків до маленької донечки яка любить брязкати іграшками і батько тішиться цим але тобі не весело місто вже накрила ніч а ти досі блукаєш темними вулицями боїшся повернутись додому не можеш забути ту каву яка наче кров скапує на стілець ллється і ллється по стелі ліжку стінах вікнах не може зупинитися починає стукотіти у скронях і повільно перетікає у плач це плачуть діти божевілля думаєш ти божевільна заперечують червоні стіни

2020-09-12 10:02:54

2

0

Схожі вірші

Всі

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

46

5

2251

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1533