Божевільний
Неквапно плинуть по блакиті неба хмарки, Сріблясті човники навіюють печаль... Будинки поскидали білосніжні шапки, Струсивши вранішнього інію кришталь. Весняний первоцвіт, мов бісер вишиванки, Так хочеться пройтися лугом без сандаль... Та полонив ума таємні закамарки Неспокій, що пік душу мов холодна сталь. Мінорних мислей переплети крізь світанки, Думки повторюються... замкнена спіраль... Невидимі довкола себе зводжу замки - Темницю втрачених надій і сподівань. "Він не в собі" — говорять, твердять: "Божевільний..!" Мабуть... А може й світ сказивсь і вкрай здурів..? "Любов — брехня. Нам — кажуть — вирости пора..." В міському шумі меседж загубивсь біблійний, Ціни ми не збагнули справжніх почуттів: Любов останетсья, мовчатимуть слова. 01.04.2020
2021-07-10 12:55:25
9
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Блакитноока
Гарноо!😍
Відповісти
2021-07-10 14:23:02
1
Микола Мотрюк
Відповісти
2021-07-10 14:43:28
Подобається
Лео Лея
Дуже гарно, з глибоким змістом (як і всі Ваші попередні, що я читала) 👍
Відповісти
2021-07-10 14:49:42
1
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14230
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1842