Божевільний

Микола Мотрюк

Неквапно плинуть по блакиті неба хмарки, Сріблясті човники навіюють печаль... Будинки поскидали білосніжні шапки, Струсивши вранішнього інію кришталь. Весняний первоцвіт, мов бісер вишиванки, Так хочеться пройтися лугом без сандаль... Та полонив ума таємні закамарки Неспокій, що пік душу мов холодна сталь. Мінорних мислей переплети крізь світанки, Думки повторюються... замкнена спіраль... Невидимі довкола себе зводжу замки - Темницю втрачених надій і сподівань. "Він не в собі" — говорять, твердять: "Божевільний..!" Мабуть... А може й світ сказивсь і вкрай здурів..? "Любов — брехня. Нам — кажуть — вирости пора..." В міському шумі меседж загубивсь біблійний, Ціни ми не збагнули справжніх почуттів: Любов останетсья, мовчатимуть слова. 01.04.2020

2021-07-10 12:55:25

9

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Блакитноока

Гарноо!😍

Відповісти

2021-07-10 14:23:02

1

Микола Мотрюк

@Блакитноока Дякую!

Відповісти

2021-07-10 14:43:28

Подобається

Лео Лея

Дуже гарно, з глибоким змістом (як і всі Ваші попередні, що я читала) 👍

Відповісти

2021-07-10 14:49:42

1

Схожі вірші

Всі

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

53

39

2726

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

5284