***

Микола Мотрюк

Повільно небо в тиші меркне... Жаринки мерехтять здаля, Немов Карпат єство безсмертне, Мов саламандра вогняна — Гірські хребти в хатках поснулих. Блукаю полем за селом, Мов, спогади знайду минулі У сріблі місячнім тайком... Та загубилися веселі, Залúшилися лиш сумні, Поглибше заганяють в землю, Ще мить — я на пекельнім дні... По серцю, мов би, гострим лезом, Попався, наче щур в капкан, В нутрі глибока порожнеча Огнем холодним обпіка, І розростаєсь невблаганно Все пожирає, душу рве... Кричи щосили — усе марно, Ніхто не чує й не прийде... А мертва тиша огортає, І в крик страшний перероста, Оглушливий, стогласий... Давить, Стискає залишки тепла, Душі зболілої останки. Скотились сльози по щоці, Сухі, немов морозні ранки... Я, наче, в пеклі, й на землі... 09.10.2019

2021-07-10 11:50:11

5

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Лео Лея

Душевні муки бувають дуже болісними.😑

Відповісти

2021-07-10 15:10:46

1

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

16731

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12382