Сонет 12
Розверзлись небеса дощем холодним. Злива. Потоки бруду від очей сховали шлях... Минулого заручник суне в реп'яхах, Тиняєсь вулицями постать страхітлива. Не знати спокою тобі, марó брехлива! Втопилась молодість твоя в хмільних літах... О, ти, що загубивсь в бажаннях і гріхах.!! Розчаруванням й болем жизнь йому сплатила... Якщо собі вже не належиш, ти — ніхто. Хіба комусь потрібна несолона сіль? Або, чи буде гострою іржава бритва..? Знайшла душа тривожна мир свій на плато, В пустельній тиші справжню відшукала ціль... Й знялáсь над скитом в височінь палка молитва... 05.02.20
2021-07-10 12:48:50
7
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Микола Мотрюк
@Сандра Мей Спасибі за відгук.) Тут мара (гіперболізовано) - звичайна людина, яка віддалася спокусам світу, і в результаті втратила себе... Але Ви побачили у вірші інший сенс - це не є погано.)
Відповісти
2022-11-12 15:30:00
1
Галина Соколишин
Молодець!!! Браво!!!
Відповісти
2023-01-08 14:57:03
2
Микола Мотрюк
Відповісти
2023-01-08 15:09:41
Подобається
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
15916
Не скажу "люблю"
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
13
5675