Сонет 9
Микола Мотрюк
Розтав юнацьких мрій його солодкий мед, Неначе перший сніг під неба перламутром, Він, мов десантник із дірявим парашутом, Він — воїн, що спіткнувшись впав на свій багнет. Свого життя він власноруч створив сюжет, Гріх — хліб його, і весь в грісі, й гріхом окутий... Який кінець шляхý за заданим маршрутом..? Фінал... останнім відпочинком став кювет. В своєму горі ми самі собі лиш винні, В болоті топчем вічні істини безцінні, Наш бог — мамона, а апостол — Епікур. Світ все перевернув... Знайти б хоч крихту правди... Де справжні почуття серед карикатур..? Висить розп'яття на стіні в старенькій хаті. 02.01.2020
2021-07-10 12:39:27
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Кожен Ваш вірш дуже вдало попадає в ціль своїми висловами про наше теперішнє життя. 👍👏👏👏👏
Відповісти
2021-07-10 15:04:16
1
Інші вірші поета
Тріолет 13 Тріолет 44 Тріолет 5 Сонет 33
Інші поети
Ульяна
@yulianna_bakulina
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2469
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1618