Сонет 9

Микола Мотрюк

Розтав юнацьких мрій його солодкий мед, Неначе перший сніг під неба перламутром, Він, мов десантник із дірявим парашутом, Він — воїн, що спіткнувшись впав на свій багнет. Свого життя він власноруч створив сюжет, Гріх — хліб його, і весь в грісі, й гріхом окутий... Який кінець шляхý за заданим маршрутом..? Фінал... останнім відпочинком став кювет. В своєму горі ми самі собі лиш винні, В болоті топчем вічні істини безцінні, Наш бог — мамона, а апостол — Епікур. Світ все перевернув... Знайти б хоч крихту правди... Де справжні почуття серед карикатур..? Висить розп'яття на стіні в старенькій хаті. 02.01.2020

2021-07-10 12:39:27

7

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Лео Лея

Кожен Ваш вірш дуже вдало попадає в ціль своїми висловами про наше теперішнє життя. 👍👏👏👏👏

Відповісти

2021-07-10 15:04:16

1

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

2072

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12534