Сонет 41

Микола Мотрюк

Посіяв кіптяву сосни покіс, Повітря пахне порохом і кров'ю, І борозни від гусениць й коліс Списали лан після важкого бою... Ізпід асфальту ураган проріс, Й розцвів на площі чорною журбою, Знов грає артилерія на біс Симфонію, написану Марою. Ти думаєш, до бога вже доріс?! Підеш на шибеницю із ганьбою! Ми знаєм ваш хвалений компроміс! У землю будеш втоптаний юрбою! Тікай ти хоч в Марокко, хоч в Туніс - Тебе і там знайде вкраїнський кріс!

2024-03-20 21:47:59

13

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Микола Мотрюк

@Терті пляцки Дякую!

Відповісти

2024-03-21 22:31:18

1

Лео Лея

Божої охорони💖 вірш чудовий, хоч і болюча тема...

Відповісти

2024-05-10 08:08:01

1

Микола Мотрюк

@Лео Лея Спасибі...

Відповісти

2024-05-11 05:51:35

1

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

2287

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

83

2

3609