Сонет 26

Микола Мотрюк

Журливо пада лист в прощальному танкý, Для осені в дарунок вальс кружля востаннє Під звуки журавлиного лементування, Що рве душі зпечаленої нить тонку. Ми не стрічались разом в літнюю пору, Не слухали пісень ми солов'я до рання, Ми не стрибали з головою в вир кохання, В очах вгледíвши зорепаду бахрому. Будь проклята! Будь проклята, війно, навічно!!! О, скільки обірвала ти життів трагічно..! Тече ріка кривавих сліз, не витіка... Подзвін до Неба кличе, зве, рида, голосить, Стражденне Матернєє серце пропіка... Змилосердися, Боже... Україна просить... 02.11.22

2022-11-03 02:10:36

11

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Микола Мотрюк

Спасибі...

Відповісти

2022-11-24 21:28:25

Подобається

Ріна Беррі

Зворушливо...

Відповісти

2022-12-08 21:49:10

1

Микола Мотрюк

@Ріна Беррі Дякую...

Відповісти

2022-12-08 22:08:02

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дівчинко

Ай

Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.

103

16

5410

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12615