Тріолет 13

Микола Мотрюк

Застряг у спогадів полоні... Про тебе всі мої думки... Сиджу, мов кіт, на підвіконні, Застряг у спогадів полоні... Чому вони такі солоні, Спогáдок вервички-струмки..? Час, мов безслідно зник в полоні... Про тебе всі мої думки... В своїм реальності бетоні Закриюся на всі замки, І захлинеться серце в сконі В страшнім реальності бетоні... Обличчям упаду в долоні... Та все ж мені ще невтямкú, Чом встряг я в спогадів полоні..? Чому про тебе всі думки..?

2022-12-30 14:50:46

13

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Н Ф

Іноді так буває, що спогади ніяк не можуть полишити, та тримають у своїх хромованих тенетах...

Відповісти

2022-12-30 15:19:13

1

Лео Лея

Добре, що знову є Ваш тріолет) приємно читати чудову поезію та бачити, що Ви є🤗

Відповісти

2022-12-31 05:30:08

1

Микола Мотрюк

@Лео Лея Вам дякую...)

Відповісти

2022-12-31 05:59:47

1

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

3213

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13133