Тріолет 13

Микола Мотрюк

Застряг у спогадів полоні... Про тебе всі мої думки... Сиджу, мов кіт, на підвіконні, Застряг у спогадів полоні... Чому вони такі солоні, Спогáдок вервички-струмки..? Час, мов безслідно зник в полоні... Про тебе всі мої думки... В своїм реальності бетоні Закриюся на всі замки, І захлинеться серце в сконі В страшнім реальності бетоні... Обличчям упаду в долоні... Та все ж мені ще невтямкú, Чом встряг я в спогадів полоні..? Чому про тебе всі думки..?

2022-12-30 14:50:46

13

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Н Ф

Іноді так буває, що спогади ніяк не можуть полишити, та тримають у своїх хромованих тенетах...

Відповісти

2022-12-30 15:19:13

1

Лео Лея

Добре, що знову є Ваш тріолет) приємно читати чудову поезію та бачити, що Ви є🤗

Відповісти

2022-12-31 05:30:08

1

Микола Мотрюк

@Лео Лея Вам дякую...)

Відповісти

2022-12-31 05:59:47

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4873

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1707