- Сідайте, сідайте в цю коляску (малась на увазі кінна коляска, достатньо давній спосіб подолання великих відстаней). Вона довезе вас туди, куди вам треба. Зовсім вже скоро ви повернетесь до дому. Ваша пригода підходить до кінця.

Наступного ранку нас підняли дуже рано, на дворі нас чекала витончена коляска, з чотирма чорними конями. Коляска, до речі, також була чорної, з дивними гравіюваннями, на невідомій мені мові. «Давньогрецька, мабуть» - сказав Дарвін, і він не помилявся. Цей, такий чудовий чоловік – господар проїжджого двору, дав нам новий одяг. Дивний достатньо, але з приємного льону, як раз, як я хотів собі. Це були не тоги, але щось трохи схоже на них. З взуття він дав нам зручні, хоча і поношені кросівки, пощастило, що підійшли. З пари Дарвіна, що були скоріше за все кросівками самого господаря, чиє ім’я ми так і не узнали. Так ось, з пари кросівок його ми дістали дивні наповнювачі, типу як засовують газети, щоб форма не губилась. Тут було таке саме. Тільки з міцного пінопласту, але він мав дірку, у вигляді козячого копита. Я нічого не розумів, але вже і не дивувався цьому. Дарвін просто витягнув ці штуки, мов і не помічаючи цього дива, та надів кроси.

Ну короче, посадили нас у коляску, та ми рушили. Нашим кучером був мовчазний чолов’яга. Також весь у чорному замотаний у чорний плащ з великим капюшоном. Лиця ми його не бачили, та і не горіли бажанням розгледіти нове диво.

Їхали мовчки, аж поки я все-таки не вирішив запитати про кросівки, ну цікаво мені було.

- Слухай, ти помітив ці штуки, що були у твоїх кросівках?

- Ну так, а що?

- Що це таке було, це цікаво..

- А, та то перехідники.

- Перехідники? Між чим??

- Між звичайною кросівкою, та козячим копитом. Що тут незрозумілого.

- Все. Мені не зрозуміло все. Що в нього – кози в кросівках ходять?

Раптом чоловік у чорному плащі посміхнувся. Тихо, але таким холодним сміхом, що я здригнувся.

- Він сатир, цей пройдисвіт (голос в цього дядьки також був низьким, і не менш холодним, ніж його сміх).

- Сатир? Так.. це все пояснює. А хто ви, сер? (не знаю. Чого мене потягнуло назвати його сером, але було в ньому щось таке аристократичне, англійське наче.)

- Ну точно не напів-козел. (він знов фиркнув, змушуючи і мене і Дарвіна ще раз здригнутись.) моє ім’я Харон. Але не бійтесь, дітки, сьогодні не ваша черга, я просто вас підкину туди, куди вам треба. А до підземного царства ми поїдемо пізніше, іншим разом.

- НІФІГА СОБІ… (це вирвалось у нас з Дарвіном одночасно.)

- Харон, ну і дива. (це вже я казав сам. А мій сусід просто сидів мовчки, та щось обмірковував). Так, а куди Ви везете нас?

- Я не можу цього сказати вам, юнаки. та і сам ще точно не вирішив. Але кудись ми точно приїдемо.

Він повернувся до нас, і я розгледів його обличчя. Це було звичайне лице дорослого чоловіка років сорока на вигляд, було тільки одне «Але» в його образі – відсутність очей. Тобто потрібні очниці в нього були, але самих очей, мабуть, ніколи і не існувало. Але цей Харон не виглядав сліпцем. Він дуже добре бачив, скоріше за все, навіть краще ніж людина з очима…

- Пане Харон (промовив Дарвін), розкажіть ви щось цікаве нам. Наприклад про свого господаря. Хто такий Аїд? Ми вже бачили, що Діоніс, то звичайний винороб, Пан – помер. А ким є Аїд на справді? Чим він відрізняється від легенд стародавніх?

- Ну і навіщо це тобі знати (прошепотів я, але Дарвін мене не слухав)

- Розкажіть, будь ласка, Хароне, яку завгодно історію про вашого бога Аїда.

- Ну гаразд, можна і розказати, нічого тут такого нема. На справді, Аїд не такий поганий, як вам здається. Він нікого не вбиває. Всі люди вмирають самі, а він надає їм нове життя.

Тільки один з великої трійці

Тільки один є нормальним

Тільки один з трьох братів є великим

Тільки один з них людяний.

Зевс, Посейдон і Аїд.

Один, що небом керує,

Він цар всіх богів.

Він один є могутнім.

Іншій моря підкорив.

Вся вода на планеті,

А це більша частина землі.

Посейдон за барона сидить там

Він - головний.

А третій ізгой,

Його під землю загнали.

Навіть в родині своїй він чужий.

Це Аїд, і тільки мертві його полюбляють.

Тільки в царстві свойому він свій.

Аїд ніколи не зрадив дружину

Персефона - то щасливіша жінка з богів.

Він був чесним, не мстив жодній людині.

Не заздрив, не воював.

Він найкращій з богів.

Ця зворушлива історія змусила нас їхати далі мовчки. Потім ми чогось заснули. Знов.