- Ні, ну чого ти кожну зустрічну людину називаєш богом? А, ну чого?

- Тому, що я певен в тому, що це боги.. що тут не зрозумілого? (я пожав плечима, порозуміваючись, що дійсно не називав би людей іменами давньогрецьких богів, якби не був певен в їх «божественності».)

- Окей, ти ще скажи, що я який не будь Аїд. (у Дарвіна щось зовсім настрій зіпсувався, він невдоволено фиркнув, промовляючи ці слова)

- Та куди тобі до Аїда (я спробував якось підняти його настрій). Максимум, ким ти можеш бути, це яким не будь Аполлоном.. та і то зовсім не факт. Короче ти якщо і бог, то який не будь молодий та ще не те щоб могутній (я йому підморгнув)

- Та ти шо! З мене вийшов би справжній крутий і великий бог (настрій поліпшувався)

З такими ось перемовками ми потроху підіймались на гору, перемички ще не було видно, та і підйому кінця видно не було. Тобто серйозно не було видно. Ти коли підіймаєшся на гору, то тобі здається що ось вже вершина, але коли ти доходиш до неї, то виявляється, що це тільки одна з маленьких сходинок, що веде до справжньої вершини.

Тож ми йшли по достатньо слизькій землі, дорога була чисто теоретичною. Десь тут вона проходила, це точно, але дивними лініями ця дорога поросла травою, і тільки то там, то там виднілись стежки, що скоріше за все були протоптані нашими попередниками бідолахами, що підіймались на гору, а також щасливцями, котрі спускались з неї.

І ми, обережно обираючи одну з тропок, дуже повільно, намагаючись ніде не впасти (бо після дощу, земля розмокла, та підошви кросівок постійно з’їжджали вниз). Ми підіймались вверх, а хмари все більше і більше спускались до низу к нам. Вітер був дуже холодний, але ще більш вологий – дуже неприємно. Хоча дощу ще не було, але одяг наш почав мокнути. На шкіряній куртці Дарвіна виступили крапельки туману. Ми всі були у цьому тумані.

Раптом, як воно завжди і буває туман прорізала блискавка. Вона мов відзначила нашу ціль – клятий трактир «Перемичка».

Через декілька хвилин пролунав другий вибух грому, потім третій. Вітер посилився. Починався справжній шторм. Дороги майже не було видно, і хоча була приблизно година дня, трохи більше чи менше, довкола був справжня темрява.

- О, слухай, це зараз Зевс на нас лютиться. (вже виправлений настрій друга тепер чомусь був просто чудовим)

- Ну так, хто ж ще може таке влаштувати…

- А що там ті легенди про Зевса ще розказували? Там він свого тата, пам’ятаю, на шматки його ж зброєю порізав.

- Ага, а потім кинув в найглибшу яму аїда, тобто ада. До речі, ти знав, що раніше підземне царство так і називали – аїд, тобто на честь бога, що керує підземеллями. Але потім люди почали зневажати все це, ну або просто розлінились, та потроху літера "ї" просто зникла, і так утворився ад (але це звісно так було тільки в російській мові. Ми, українці, більш оригінальні, вигадали собі пекло). Ось так. А, ну і ті шматки Кроноса, батька Зевса скинули у Тартар, що теж є чимось схожим на живу істоту, бо Тартар постійно народжує різних демонів, монстрів і так далі. там виверни, гарпії, мінотаври, гекатонхейри.

- Хто??

- Ге-ка-тон-хейри – це такі велетні сторукі. Ну неважливо, ще одна вигадка Тартара. Взагалі то давньогрецька міфологія дуууже цікава.

- Та я бачу, всратись можна.

- Ну а про Зевса особливо то і нема чого розказувати. Одружений він на Гері, але той ще гуляка. Жодну красуню земну не мине. За це на нього Гера звісно дуже злиться, але нічого не робить. Як кажуть, тому що Гера – є богиня шлюбу (ну, це одна з її спеціалізацій), і свій шлюб з Зевсом вона не хоче розвалювати, через сварки, тож і прощає королю богів різні витівки.

- А ще?

- А що ще, ну…

І був він там,

Сидів на троні він.

То дім його

Небесна скеля та.

Олімп – то дім царя.

Він перший бог, отець великих багатьох.

Громовержець Зевс – син вічності.

Він вбив його, пошматував його.

Отця свого, але сам живим залишився.

Його називають суворим.

Зевса кличуть могутнім

Але ніколи не скажуть про нього – добрий,

І не почуєш від бога жодного слова подяки.

Він завжди самотній, він завжди один.

Кожен цар, навіть бог, - одинокий.

Кожен король - тільки один.

Тож характер, як ти розумієш

Зевс має не дуже.

Його блискавки завжди сердиті.

Він завжди похмурий.

Жодна фреска не зображає

Царя всіх богів, що сміється.

І ніколи про Зевса не скажуть – приязний.

- О це ти описав Зевса, дивись, як би він зараз не вирішив помститися, за такі твої не теплі слова.

- Та хай собі мстить. Мені холодно. Тож якого біса я повинен хоч одне добре слово сказати. Йому оце, тільки б блискавками кидатись..

Якщо настрій Дарвіна вже став достатньо гарним, то мій зіпсувався остаточно. Ми з ним продовжили йти не розмовляючи далі... Почався дощ.