- - ὦ παῖδες, ἀνάστατον!
- Шо? (ми з просоння не зрозуміли жодного слова, що сказав цей кучер.
- Кажу, Годі вже спати, юнаки. Ми приїхали
- І куди ми приїхали?
Коляска стояла прямо посеред поля, всюди, де тільки можна було розгледіти, не було жодного з домів, чи щось такого. Можливо за тим курганом щось є, перед коляскою був невеличкий такий згірок, але через нього не було нічого видно.
- Ви приїхали на свою останню зупинку. Тут закінчиться ваша подорож. Йдіть вперед, там все побачите.
Ми вийшли з коляски, та пішли вперед, думаючи що той поїде слідом, або також піде пішки, але, приблизно на пів шляху, коли ми поглянули назад, коляски вже не було, і Харона також. Вони просто зникли, як це схоже на них…
- А потім дивуються, що в них ніхто не вірить (пробубонів собі під носа Дарвін)
Мабуть, все-таки не слід нам було підійматись на гору… видовище було жахливим. Внизу на іншій стороні кургану було величезне поле – поле битви. Нещодавно тут пройшла хвиля війни. В мене віднявся голос, в Дарвіна, мабуть, також, ми просто мовчки спустились вниз, та почали ходити між тіл людей, та коней.. вони дивно були озброєні, шаблями та старовинними мушкетами. В мене навіть промайнула думка, що це просто якась реставрація битви часів першої світової, але ні.. зброя була справжньою, та і трупи також…
Якої тут тільки зброї не було: спочатку я помітив тільки. Першими у очі кинулись саме шаблі і мушкети, як я вже сказав. Вони були часів першої світової війни. Шаблі були різні – деякі виглядали коштовними, і зазвичай такі були стандартніх розмірів (десь від 90 до ста сантиментрів). Були і рекордсмени. Деякі з шабель досягали і ста двадцяті сантиметрів, а також в них був збільшений й обтяжений кінець шаблі.
Мушкети також були цікаві, а були й не дуже. Були і не мушкеті.. у вогнепальній зброї я не дуже шарю, тож майже і не звертав на них увагу. Тільки один екземпляр мені сильно сподобався. Він був весь у дорогоцінних каміннях. А головною прикрасою був чорний діамант (достатньо великий, щоб на нього купити невеличку квартиру зараз). Чесно, я не втримався, та обережно сколупнув його. Навіть продавати я не збирався його. Це була б річ, що постійно нагадувала мені цей день.. і цю подорож.
Пройшовши трохи далі, я помітив, що озброєння мертвих героїв змінювалось. Згодом ми з Дарвіном побачили лати тевтонських лицарів. Ще пройшовши озброєння стало взагалі бронзовим. Середньовічні мечі перетворилися на скіфські Акінаки. Важкі лати, або на такі ж бронзові пластини, або, що зустрічалось частіше, на товсті шкіряні куртки.
- Чиїх це ж все рук?? (голос мого ближчого друга здригнувся, я розумію його. Таке нікому не побажаєш побачити.)
- Тут декілька богів постарались..
- Аїд?
- Ні, не думаю. Я вірю Харону, Аїду нема сенсу вбивати людей, в нього і так мерців вдосталь.
- Хто тоді?
Частково Гефест, бо він створив всю цю зброю. Але причиною війни звісно був Арес. Як іронічно (на моєму обличчі промайнула гірка посмішка). Ці два боги ненавидять один одного, бо Арес мутить з Афродітою, а та, на диво є дружиною Гефеста.. але ці два боги зараз спрацювали разом..
Гефест, ти великий творець,
Ти інженер, ти – винахідник.
Ти створив купу дивних речей.
Звісно часто роботи твої,
Приписують іншим.
Да Вінчі вигадав гелікоптер?
Ні, то твої замальовки.
А Гутенбергзький станок,
Що надрукував стільки дивних книжок.
Це теж твоя винахідка.
А що скажеш про ДВЗ?
Він є в кожній машині.
І це ти створив – власноруч.
Все це шедеври твого геніального мозку.
Тільки одного я зрозуміти не можу.
Навіщо ти винайшов порох.
Навіщо атомна бомба?
Чому ти це робиш?
Навіщо нам зброя?
Хоча не треба тебе винуватити в цьому.
Скоріше за все, ти робив це на благо - для всіх,
Порох потрібен для феєрверків.
А атомна бомба спочатку була
Джерелом нескінченної енергії.
А люди, паршивці, винайшли гріх.
- Слухай, Ікар, тобі потрібно стати поетом…
- Ні, я не пристосований для цього (я знов чогось промовив цю майже молитву вголос.. так, і на диво звіршував. Дійсно, чого це я так. Мабуть, мій організм таким чином виплескує зайві емоції..). ні, Дарвін, поезія, це не моє. Пішли звідси.