Після всіх дійсно «важливих» справ, я розшукав Дарвіна, той сидів у кутку барної стійки, тримав якийсь напій, підійшовши ближче, я побачив, що то було мохіто, мабуть, єдиний безалкоголка, що тут можна замовити.

- Ти чого так довго?

- Ох… та сьогодні взагалі дуже дивний день. Спочатку цей хлопець у плетених чоботах, потім наша дівчинка без ока, потім за баром побачив чувака, що вени собі порізав. Прикинь, він своєю кров’ю написав на стіні вірш.. от дурень.

- А що там було написано?

- Та щось про кохання, та смерть. Ти ж знаєш, мені складно запам’ятовувати тексти.

- Тобто він цей себе (Дарвін провів пальцем собі по горлу), через якусь дівчину?

- Ну так, я так думаю. А, і ще, у нього в іншій руці, не порізаній був, ніж. Той самий ніж, який ми з тобою бачили.

- Да ладно тобі… так це та дівчинка винна.

- Та я ж кажу тобі, то точно була Немезіда. Вважай мене психом, але сьогодні я тільки й бачу, що цих давніх грецьких богів.

- Ти ще скажи, що хтось і тут є? ну давай. Припусти, хто з богів тих може бути у барі, де всі тільки й роблять, що п’ють і танцюють? (щось я не певен, що мохіто Дарвіна було безалкогольним.. все-таки він вже дорослий, міг собі дозволити, і надто він був веселим, навіть після того, що я йому розказав.) Ти ж добре знаєш цю міфологію, я пам’ятаю, ти вихвалявся.

- Та добре звісно, але ж я не зустрічався із богами у реалі, як я можу знати, де хто полюбляє відпочивати. Але у барі.. з алкоголем. Ну, певно, цей, Діоніс. Він все-таки бог вина. А ще у міфах розказувалось, що він був тим ще розбишакою та гулякою.

- Ага, зрозуміло.

Тут Дарвін почав озиратись, намагаючись розгледіти когось схожого на Діоніса. Але я не можу зрозуміти, як він це зібрався зрозуміти, бо хто ж може подумати, що Немезіда – маленька дівчинка, а Гермес – хлопець років шістнадцяти. Тож я забив тим часово на Дарвіна, та покликав бармена.

- Доброго ранку, скажіть, у Вас є щось безалкогольне, та смачне?

- Хм… можу запропонувати теж саме мохіто, що й у вашого друга, але я вважаю, що ви змерзли, тож можливо бажаєте чаю? Кави? Я і таке можу зробити (бармен був блондином, очі в нього були сірі, як те грозове небо на вулиці. Сам він був високим, але доволі юним. Так дивлячись на бармена, я б дав йому 22-25 років. Не більше, це точно. Він дивився на мене лукаво, а очі його сміялись, тільки очі. Сам він був достатньо серйозним, і тільки по відблисках очей можна було зрозуміти, що його настрій був просто неймовірно чудовим)

- Зробіть мені, будь ласка, каву, чекаю

Бармен відійшов, а я тим часом озирнувся у пошуках друга. Той вже встиг піднятись зі свого стільця, та відправитись на пошуки Діоніса. Але замість того, щоб знайти його біля якихось поважних людей (взагалі через достатньо ранній час, та можливо через дощ, у барі було зовсім небагато народу, окрім нас на таке достатньо велике приміщення, усього людин сім). Дарвін спілкувався з двома дівчинами, років на п’ять старше за нього. Вони сміялись, та одна вже обіймала його за плечі.

Ну я вирішив не заважати йому розважатись, та повернувся за стійку. Там вже стояв мій напій. Тож:

Я сидів за стійкою бара,

Звичайний клубний галас докучав.

А Морфей - молоденький той бармен,

Непомітно у стакан мій краплю опускав.

Заснувши, побачив я сон дивовижний.

Уж вибачайте, нічого згадати не можу..

Мабуть, снодійне було занадто кріпким,

Але відчуття від сну у незручній позі -

Були пречудовими.