Ми пішли просто куди наші очі дивились. А дивились вони у протилежний напрямок від того кургану, у бік маленької лісової посадки. Настрій був жахливий. Хотілось лягти поряд з цими тілами, та більше не встати. Знаєте, мені важко зараз все це описати словами – таке не описується. Таке можна тільки відчути. Майже всі жахіття. Окрім природних катостроф зробив Арес. Стільки війн… вони були завжди. І не по одній на всій планеті. Скільки тисяч різних сутичок, і скільки мільйонів.. а може навіть мільярдів людей погибло завчасно. Просто через цього клятого Ареса.
В мене промайнула вся наша велика подорож: Гермес, цікавий хлопчина, жаль, що не вийшло поспілкуватись з ним. Немезіда, жорстока, але, здається, справедлива богиня. Афродіта… ох так, вона така сама жахлива, як і її коханець. Морфей, такий лукавий пацан, а які він сни дивовижні дарує. Діоніс, та його смачний виноград, суворий дядя Зевс, та старий Пан. Іріда зі своєю яскравою веселкою, чотири розбишаки вітри... всі вони гарні чимось своїм. Але тільки не бог війни. Тільки не Арес..
Ми вже майже дійшли до того невеликого лісу. Я озирнувся, в останнє.
Поле, трава вся прибита к землі.
Небо багряне, сонце заходить.
Раніше зелена трава теж червона від крови.
А кров та на полі –
Наслідок чергової війни.
Над місцем поразки остання гарпія зникла.
Всі воїни пали, орудія кинуті.
Трупи лежать, їх очі виклювані –
У воронів зараз пір іде.
По мертвому полю йде воїн.
Він одягнений у старую зброю –
Лати на ньому та плащ червоний.
Шолом закриває обличчя,
Але його очі.. то просто очниці.
Його очі - то вогонь битви.
Арес.. бог воїн, не знає жалю,
Він не знає болю.
Арес - отець Жаху і Страху.
Вони трійкою ходять до бою.
- Дивись, хто це? (Дарвін показав на Ареса)
- Це Арес, той, хто скоїв все це... Пішли скоріше звідси, я не хочу спілкуватись з цим вбивцею.