Розпад античної імперії
Імперії горять, під ногами руїни. Нічого не залишилось, Лиш голоси вітру лунають кругом. Немає життя тут вже більше, Лиш мертві спогати тут. Ти йдеш дорогою вперед, Крізь камні прораста трава Ти бачиш вже минулу величність Тих мармурних споруд, Що колись стояли тут. Там бібліотека ось вже згасне, І упокояться тут скоро сотні книг. Це була святиня, що оберігає Всі науки і знання тесячоліть І підходиш ти до грат, Що відокремлюють весь світ від тебе Ти дивишся вперед, а там.. А там нічого, там поля, луги, Дерева, І не єдиної людини. Ці грати тут стояли, і простоять Аж до поки не впадуть. А зруйнуються вони коли.. Помре останній людь. І вже не буде їм потрібно захищати Історію людей від іншої планети І залишиться вона одна Тільки Земля.. і небо.
2023-04-02 16:49:11
4
0
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
44
15
1077
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3323