Розпад античної імперії
Хонна
Імперії горять, під ногами руїни. Нічого не залишилось, Лиш голоси вітру лунають кругом. Немає життя тут вже більше, Лиш мертві спогати тут. Ти йдеш дорогою вперед, Крізь камні прораста трава Ти бачиш вже минулу величність Тих мармурних споруд, Що колись стояли тут. Там бібліотека ось вже згасне, І упокояться тут скоро сотні книг. Це була святиня, що оберігає Всі науки і знання тесячоліть І підходиш ти до грат, Що відокремлюють весь світ від тебе Ти дивишся вперед, а там.. А там нічого, там поля, луги, Дерева, І не єдиної людини. Ці грати тут стояли, і простоять Аж до поки не впадуть. А зруйнуються вони коли.. Помре останній людь. І вже не буде їм потрібно захищати Історію людей від іншої планети І залишиться вона одна Тільки Земля.. і небо.
2023-04-02 16:49:11
3
0
Інші вірші поета
Емоції Місто Μορφεύς - молоденький бармен Посвящаю своєму коханню.. Не сумуй, Котику
Інші поети
BON BON
@bon_bon_c0xu
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5858
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5113