Вклонись мені
Хонна
Імператоре! - спочатку вклонись мені. - ми не маємо часу, ми розгромлені. - не зневажай мене, холоп. Те, що програли ми битву, Не значить, що програли війну. - Імператоре, вони стали під стінами пів години тому. Чекають коли винесуть тіло ваше І бажано голову від нього окремо. - Варвари! Чорт! Чого раніше не попередив ти мене?! Я вклонявся вам, мій імператоре...
2023-08-14 14:15:52
6
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Хонна
@Сандра Мей це переробка одного англійського анекдота 🤔
Відповісти
2023-08-14 14:32:27
1
Lexa T Kuro
)))) Не було би так смішно і сумно одночасно, якщо б це не було правдою 😏😉 Це називається парадокс). Молодець 👍 Класно, подав!🔥👏
Відповісти
2023-08-16 07:21:12
1
Хонна
@Lexa T Kuro дякую🙃
Відповісти
2023-08-16 07:35:47
1
Інші вірші поета
Вигорів Παν - ὁ θεός ὁ ἤδη θνητός (Пан- бог, що вже смертний) Ресторан Нормальний божевільний
Інші поети
Скітер
@Amy_Skeeter
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
6076
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12721