Вклонись мені
Хонна
Імператоре! - спочатку вклонись мені. - ми не маємо часу, ми розгромлені. - не зневажай мене, холоп. Те, що програли ми битву, Не значить, що програли війну. - Імператоре, вони стали під стінами пів години тому. Чекають коли винесуть тіло ваше І бажано голову від нього окремо. - Варвари! Чорт! Чого раніше не попередив ти мене?! Я вклонявся вам, мій імператоре...
2023-08-14 14:15:52
6
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Хонна
@Сандра Мей це переробка одного англійського анекдота 🤔
Відповісти
2023-08-14 14:32:27
1
Lexa T Kuro
)))) Не було би так смішно і сумно одночасно, якщо б це не було правдою 😏😉 Це називається парадокс). Молодець 👍 Класно, подав!🔥👏
Відповісти
2023-08-16 07:21:12
1
Хонна
@Lexa T Kuro дякую🙃
Відповісти
2023-08-16 07:35:47
1
Інші вірші поета
Душа Ήφαιστος (Гефест) Мертвих кохання Розпад античної імперії
Інші поети
Alaa Gamal
@alaa_gamal
Dilekata
@DiLeKata
Doesnt Matter
@Doesntmatter
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3616
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11243