Останній дим
Man Vi
Останній дим останніх всіх баталій, У них прийма душа останній душ. Без цих боїв життя мов без реалій, Неначе ми зірвали лиха куш. Цей запах… ні! – раює вже єство, Забуло нащо й що воно тут робить. Все пальцем тиче: «Те! Й тего! Й тего!» Реальність потихеньку розум зводить. Останні постріли останніх куль – Душа лежить в поразці, мов блаженна. На розум ліг жахливосірий блуд, Шукаючи у лиха сокровенне.
2018-06-21 16:09:20
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Man Vi
, дякую 😊😊😊
Відповісти
2018-06-21 16:30:52
Подобається
Man Vi
дякую 😉
Відповісти
2018-07-11 20:28:16
Подобається
Інші вірші поета
Тихий шепіт темних митей Опіки The Myth Останні секунди
Інші поети
GannMorgana
@GannMorgana
Inked Disaster
@inkeddisaster
Little Lee
@LeeLee9
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4646
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12137