Зап'ястки

Man Vi

На зап'ястках — кров і рани Вбиті мрії на вустах Шепчуть щось про долі смак Як до неї йшли прочани. Били лобом. Майже смерть. Череп вже цілує землю Очі котяться під стелю Залишається момент. На зап'ястках — бруд і попіл Як на них горіли душі, Тихо падали у гущу Мертвих полум'я і сліз. Слово вилізло із горла, Шепіт рве весь простір долу, З ран виходить тиша з сіллю, Лиш тоді звучить: "Готово"

2019-06-20 16:06:25

Інші вірші поета

Сіроманія #мої_демони Обіймати троянду Каменепад

Інші поети

Corry T'Erickson

@Corry_T_Erickson

Veronika Gold

@Goldenbum

Мальва Польова

@Soul_in

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1248

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

2141