Я намалюю...

Марта Вітовська

Я намалюю на папері- щиру усмішку А потім приклею її до обличчя І хай усі бачать - щасливу І хай усі бачать - повну сили. А за усмішкою тою, лиш біль і образи І сльози пекучі все знову на щоках Від муки щоденної я не сховаюсь А біль я у серці ховала не раз Я намалюю на папері- радісні очі А потім приклею і їх до обличчя І хай усі бачать - щасливу І хай усі бачать - повну сили А очі не брешуть, казали завжди Я очі сховала, як жити мені? За очима радості, ховається сльоза Скоро вже не витрима, скотиться вона. Я намалюю на папері- себе, про яку мрію Щоб комплекси і біль сховати на листі І хай усі бачать - щасливу І хай усі бачать - повну сили.

2023-03-22 11:42:41

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Eneli Fox

Дуже життєво, емоції переповнюють 😊

Відповісти

2023-03-22 11:54:42

1

Марта Вітовська

@Eneli Fox Дякую ☺️❤️

Відповісти

2023-03-22 11:55:48

1

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3939

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11445