Тихо випити порцію кави

Есмеральда Еверфрі

Тихо випити порцію кави... Третю...п'яту... За ці п'ять хвилин. Залишу на столі усі справи, Чи відправлю у вирій їх клин. Пересилити втомлені вíки, Щоб розгледіти колір вітрів. Позбирати їх зломлені піки, Поміж канулих в Лету шрифтів. Перенести всі роздуми в строфи, Розповісти у римах свій сон... Може, людство, це дивно вам трохи: Моїм Музом працює Дракон. Загребти сокиркові* сюжети І розвести під ними вогонь. Обгорілі струсити манжети З поплямованих димом долонь. Віднести філіжанку з-під стресу, Перевірити дату і рік. Як в насмішку епосі прогресу, Описати найперший наш вік. Сокиркові* - в значенні «нездалі» взято у Бізешки (https://www.surgebook.com/freeroute)

2020-03-09 10:27:46

10

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Есмеральда Еверфрі

дякую, дуже приємно))😊.

Відповісти

2020-03-09 17:12:26

Подобається

Берніс Кірк

В вас дуже гарні вірші, читати — одна насолода! Дякую ❤️👍

Відповісти

2020-03-22 08:30:20

1

Есмеральда Еверфрі

@Берніс Кірк і Вам дякую за коментар)) мені дуже приємно😊❤.

Відповісти

2020-03-22 09:54:19

1

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3959

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12208