Крила
Зупинка. Цей стан триває хвилину, а може - вічність. Навколо зависло без ліку дрібних шматків Моріону'. Гострішого за легендарні мечі двосічні, Темнішого й важчого від всіх залізних зір*, Здається, що кожен уламок пронзає спину, І рани численні нещадно горять, саднять... Ось так, насправді, зростають душевні крила; І так, напевно, навчаються відпускать Минуле, що стало аж надто тісним й далеким; Обрáзи, що тягнуть на дно й лихоманять кров; Той гонор, що надгарячим питвом ацтеків" Стискає в безжальних лещатах хистких умов І норм... цінувати фізичні (й не тільки) шрами На спúні, упавши, вставати і, попри біль Летіти, торкаючи крильми сталеві хмари, Свій шлях торувати, якщо вже відома ціль. ' - чорний кварц * - гіпотетичний тип зорі, помітити яку можна, лише використавши датчик інфрачервоного випромінювання. Має надзвичайно велику силу тяжіння " - ацтеки убили конкістадора Педро де Вальдівію, заливши йому розпечене золото в горло.
2022-01-18 22:16:22
10
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Есмеральда Еверфрі
можливо колись, зараз сил навіть на творчість майже не лишається 😅
Відповісти
2022-01-19 09:36:15
1
Есмеральда Еверфрі
це точно)
Відповісти
2022-01-19 09:41:02
Подобається
Лео Лея
для цього потрібна сміливість і час) ні того, ні іншого на даний момент нема, та й писати почала більше українською... Іншим словом, стала трохи ледача думати, та й свої вірші на критику чомусь зараз не хочеться 😉 може, колись... Дякую за оцінку)
Відповісти
2022-01-19 12:08:41
1
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
102
16
4016
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3609