Тебе знову не бачать

Есмеральда Еверфрі

Тебе знову не бачать суспільні радари, Ти вже місяць як зникла з усіх соцмереж. У будинку всі дзиґарі стомлено стали, Ти ж не прагнеш нічого й нікого не ждеш. Твої стопи безшумно крокують бульваром, Оминаєш прохожих, сховавшись у плащ. Ти холодна до всіх, але вдома із жаром Мандруватимеш поміж друкованих хащ. Не вслухаєшся в гомін навколо. Та й нащо? Всі плітки і новини для тебе сміття. Хай засудять, хай навіть охрестять "пропаща". Зрозуміти твій шлях їм ніяк до пуття. Зовсім скоро весна, однак в тебе незмінно Осінь тягнеться через увесь календар. Поміж сутінок крила химерною тінню Розправляєш - твої це проблема і дар. Поза містом літаєш щоночі до втоми, Занімілі за день розминаєш кістки. Хоч лиш місяць як зникла, витаєш звідколи Написала найперші незграбні рядки.

2021-01-29 14:31:40

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Есмеральда Еверфрі

дякую)

Відповісти

2021-01-29 14:45:49

Подобається

Есмеральда Еверфрі

як і твій коментар 😉🙃

Відповісти

2021-01-29 14:46:52

Подобається

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5539

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12142