І кожен бореться...
Есмеральда Еверфрі
І кожен бореться тією зброєю, якою може: Приймає біженців, б'є орди ті ворожі, Збирає ліки, одяг чи ламає сайти... Ще хтось зі слова створює нагайки Для ворогів, а для своїх - підтримку. І так, ми не забудем те, що відбулося взимку Дві тисячі двадцять другого, наприкінці: Як ці лютневі дні заповнили свинці Й тривог сирени... Як уся країна, Попри насмішки злі, схилилась на коліна Лиш перед Богом. Як забулись чвари Між українцями, і ближче, ніж братами Ми почуваємось від Сяну аж до Дону. Бо в нас немає інших неба й дому, Бо їхній "русский мир" нам ні до чого - Віддавна в нас свої історія й дорога. І кожен, хто до нас іде під аргумент снарядів, Хто намагається навчати Україну "Градом", Отримає своїх же сірки й пороху по вуха - Щоб пам'ятав, які в нас сіль і медовуха.
2022-02-28 18:55:18
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Так. І словом, і ділом 👏👏👏
Відповісти
2022-10-02 05:55:06
Подобається
Інші вірші поета
Мені знову не буде боліти душа Тихо випити порцію кави Імпровізація Міський мотив
Інші поети
Ада
@Ada_SenGermen
Женя Закарян
@Evgenia_zakaryan
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
5033
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12803