Шлях правди
Есмеральда Еверфрі
Пустельний солод непокоїть нерви, Дурманить голову й холодить кров, І сумніви, немов могильні черви, Підточують твій мозок знову й знов. Химерні хмари, майже що прозорі, Й повітря, перепалене в пісок: Невпинна втеча від думок неволі - Вже ледве робиш свій наступний крок. Блукає погляд в пошуках оази, Та тільки дюни всюди, й хоч-не-хоч, Переборовши відчуття поразки, Бредеш крізь міражі будівль і площ. Десь там суспільство крутиться між марев, Та вірний шлях не терпить марнотú. І ти, вже вільний від безцільних зарев, Тримаєш курс, до цілі щоб дійти... Тебе зміцнила правда непомітно: Не смерті раб, а світла паладин. Мандруєш в даль, на горизонті видно Майбутнє Місто - твій жаданий Дім.
2020-08-09 08:19:31
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Andrii Katiuzhynskyi
Який політ думки! Позаздрив би, нажаль не вмію!
Відповісти
2020-10-03 19:27:28
1
Есмеральда Еверфрі
@Andrii Katiuzhynskyi дякую 😊
Відповісти
2020-10-04 05:38:00
Подобається
Інші вірші поета
А знаєш... Такою ніколи не стану Танець душі Тебе знову не бачать
Інші поети
Hell_ga
@Hell_ga
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2591
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12208