Твій порт

Есмеральда Еверфрі

Твій порт давно забув живий скрип кораблів, Шум їх людей із сотень різних слів. Він їх не бачить навіть в довгих снах - Все втратив, що було, а з ним і страх. Твій порт віки вже під щитом із коренів, Ліан, мохів, забув про радість й гнів. Його тримає в світі сильних час, Але окремо від суспільних мас. Твій порт не зміг би сонячних згадати днів. Та й не любив ніколи птаства спів. Похмуре небо, буйні хвилі у вітрах - Він все ще чує правду в їх думках. Твій порт - притулок вічності тонів: Журба і тиша, спокій без торгів. Туманом вкритий його башт каркас, В яких останній подих крові згас. Твій порт прийме останнього з послів? Що вже перегорів, хоч й не зітлів... Буття останній шанс для мандрівця - Піти у себе, без петлі й вінця.

2019-08-19 23:15:23

5

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Юлія Гаргат

Гарно😍

Відповісти

2019-08-20 11:24:36

Подобається

Есмеральда Еверфрі

@Юлія Гаргат дякую))

Відповісти

2019-08-20 11:25:56

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12592

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2438