Твій порт

Есмеральда Еверфрі

Твій порт давно забув живий скрип кораблів, Шум їх людей із сотень різних слів. Він їх не бачить навіть в довгих снах - Все втратив, що було, а з ним і страх. Твій порт віки вже під щитом із коренів, Ліан, мохів, забув про радість й гнів. Його тримає в світі сильних час, Але окремо від суспільних мас. Твій порт не зміг би сонячних згадати днів. Та й не любив ніколи птаства спів. Похмуре небо, буйні хвилі у вітрах - Він все ще чує правду в їх думках. Твій порт - притулок вічності тонів: Журба і тиша, спокій без торгів. Туманом вкритий його башт каркас, В яких останній подих крові згас. Твій порт прийме останнього з послів? Що вже перегорів, хоч й не зітлів... Буття останній шанс для мандрівця - Піти у себе, без петлі й вінця.

2019-08-19 23:15:23

6

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Юлія Гаргат

Гарно😍

Відповісти

2019-08-20 11:24:36

Подобається

Есмеральда Еверфрі

@Юлія Гаргат дякую))

Відповісти

2019-08-20 11:25:56

Подобається

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

37

4

4334

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

52

14

2786