Втекти
Есмеральда Еверфрі
Втекти від світу і людей, Загубитись в ранковім тумані... Не знати болю і смертей, Забути душі вічно рвані. Бігти від себе і своїх думок, Закрити очі на чужі слова. Зробить назустріч перший і останній крок, На мене знищивши чужі права. Тотальний соціуму пропустивши крах, Впасти дощем, піднятися росою. У танці листя загубити страх, Стати ніким, залишившись собою. Нестися вітром між лісів і скель, В пучини ночі опуститись плавно. Не чути з сотень вуст фальшивих трель... Це так насправді дивно і примарно. Тримати марку, йти на компроміс Із честю, совістю... Як це усе втомило! Душа під шаром яду й морем сліз, Та всім цікаво, чи її зломило...
2019-06-18 13:57:19
5
0
Інші вірші поета
Таємниця кожного Твій порт Ледве теплий чай Вихідний
Інші поети
Poison Of Love
@poison_of_love
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3109
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283