Інтерлюдія

Есмеральда Еверфрі

Загубитися знов між реальністю й дивними снами, Маски знявши, побути хоч вечір звичайними "нами". Пам'ятати, що там десь залишились сотні страхів, Та сьогодні ми щирі, без всяких "але" чи "напів", Без маніфестів, продуманих гасел, диких теорій Давай вип'ємо чаю, про книги в руках поговорим. Давай заплануємо, що нам робити опісля, Коли вимкнуть Війну й повернемось у наше місто. Як раніше не буде, та й ми вже напевно інакші, Не питай, чи кращі, чи гірші. Лиш набагато старші. Озирнувшись, всміхнімось колишнім дуже наївним "нам", Та крокуймо далі. Над серцем саднить знов шрам. 12.04.2022

2022-10-10 17:56:35

16

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Есмеральда Еверфрі

@Лео Лея що сказилась, то твоя правда😅 Дякую, твої коментарі - то як окрема ніша у мистецтві)

Відповісти

2022-10-10 18:28:02

1

Лео Лея

@Есмеральда Еверфрі Дивись, бо загоноруюсь😉

Відповісти

2022-10-10 18:29:13

1

Есмеральда Еверфрі

@Лео Лея нічого, там зверху шлюз, сильно кирпу не подереш)

Відповісти

2022-10-10 18:30:00

1

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

4646

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12293