Інтерлюдія

Есмеральда Еверфрі

Загубитися знов між реальністю й дивними снами, Маски знявши, побути хоч вечір звичайними "нами". Пам'ятати, що там десь залишились сотні страхів, Та сьогодні ми щирі, без всяких "але" чи "напів", Без маніфестів, продуманих гасел, диких теорій Давай вип'ємо чаю, про книги в руках поговорим. Давай заплануємо, що нам робити опісля, Коли вимкнуть Війну й повернемось у наше місто. Як раніше не буде, та й ми вже напевно інакші, Не питай, чи кращі, чи гірші. Лиш набагато старші. Озирнувшись, всміхнімось колишнім дуже наївним "нам", Та крокуймо далі. Над серцем саднить знов шрам. 12.04.2022

2022-10-10 17:56:35

16

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Есмеральда Еверфрі

@Лео Лея що сказилась, то твоя правда😅 Дякую, твої коментарі - то як окрема ніша у мистецтві)

Відповісти

2022-10-10 18:28:02

1

Лео Лея

@Есмеральда Еверфрі Дивись, бо загоноруюсь😉

Відповісти

2022-10-10 18:29:13

1

Есмеральда Еверфрі

@Лео Лея нічого, там зверху шлюз, сильно кирпу не подереш)

Відповісти

2022-10-10 18:30:00

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13257

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

45

5

2477