Як ляжуть букви

Есмеральда Еверфрі

Я пишу, що відчуваю. Просто. Про те, що хочеться в простір кричати. І хай страх шепоче до серця "Досить", Нехай вимагає красиво збрехати, Що можу сама всі здолати вершини, Що кожен по-своєму в світі правий. Що вже не дратують обійми з-за спини... Пробачте, та шлях цей завельми бридкий. Я пишу неідеально, криво. Між слів все шукаю доцільні, "живі", Якими зумію без пафосу, щиро Думки записати-вловити стрімкі, Про острах і біль, про ще часті падіння, Про Того, Хто вічний, не має кінця, Про битву щоденну із тлінною тінню Самої себе, лиш без серця й лиця. Я пишу, як ляжуть букви. Дикість? Можливо, та, раз вже звільнившись від ґратів, Несила бетонні стандарти безликі Уп'ять* до руки і думок ладнати. Уп'ять - діал. те саме, що "знову".

2021-04-25 06:59:27

15

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Есмеральда Еверфрі

@Лео Лея Вау, дивовижне у тебе враження) 😌

Відповісти

2021-04-25 08:23:27

1

Сандра Мей

https://www.surgebook.com/one_life_/book/ukrayinomovniy-konkurs-ntvoyi-slova-tvoyi-dumki-tvoyi-virshi Український конкурс для поетів. Умова проста вам дають тему, а ви пишете вірш. Переможця визначають за кількістю сердечок. Якщо цікаво то беріть участь. Проект не мій.

Відповісти

2021-04-28 17:38:50

1

Есмеральда Еверфрі

@Сандра Мей дякую за інформацію, візьму до уваги.

Відповісти

2021-05-02 16:14:27

1

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

83

2

3656

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11208