Легке перо змінив тепер есток

Есмеральда Еверфрі

Буває так, що рими всі мовчать, Заховані між недо-слів і терцій. Немов їх голос стримує печать Не-моїх правил і безмовних герців. Легке перо змінив тепер есток*, І вже чужими стали звичні букви. Папір в руках зім'явся і пожовк, Доки чекав віршованої думки. Як не стискай ті пальці, все дарма - Вітрів мистецьких підкорити годі. Де грав огонь тепер лишень пітьма, Що не розтане по нічній негоді. У мить таку здається, що усе - Ніколи не відчую більше ритму В словах, і снігом часу замете За творчість мною прóграну цю битву... А потім, через день, півроку, рік Щось у душі раптово стрепенеться, Широким руслом застримить** потік Рядків, забутий ритм знайдеться. * - дворучна колюча зброя, призначена для пробивання рицарських обладунків. ** - стрімко рухатися в якомусь напрямі (переважно знизу догори)

2021-01-19 19:03:30

9

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Есмеральда Еверфрі

дякую) рада, що до вподоби 😉

Відповісти

2021-01-19 19:09:51

Подобається

Есмеральда Еверфрі

Муз, вредне лускате, Регоче над вухом І сльози веселі втирає хвостом. Ледащо крилате Ні слухом ні духом Про те, як без нього самотньо часом.

Відповісти

2021-01-19 19:31:13

Подобається

Есмеральда Еверфрі

напевно це - особливість нашого "класу" 😉

Відповісти

2021-01-20 10:52:29

Подобається

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5762

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12523