Ми маримо
Есмеральда Еверфрі
Ми маримо епохами й світами, Блукаємо між вигадок й билин. Загублені, ледь чутно, лиш вустами Рахуємо історій буреплин. Шукаємо "свій час" без сну, без їжі, Вглядаємось у обриси примар. Надіючись пройти шляхи давніші, І хист, і дар зіпнули на вівтар. "Там було краще!" - солодко-шалено Кричить щось восьмилапе в голові. І викликів не видно вже щоденних, Смердючих тіл, немитих довгі дні. Не видно підлості, обману і безсилля, Які - безжальна правда - там були. Фантазії, Ікарові вітрила*, Нас знову ошукали, підвели. І добре, коли встигнув повернути, Побачивши фальшивість штучних крил. Хоча не скоро зможеш геть забути Сирен пісні, м'які вали ковил. * - перефразований міф про Ікара
2021-03-22 16:14:45
12
0
Інші вірші поета
Всесвітня гра Танець душі Нові пригоди Facilius (Легше)
Інші поети
Annavi
@Ivanka_Kovalchook
Mila Kaminska
@Mila_Kaminska
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3651
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283