Танець душі

Есмеральда Еверфрі

Танцюй під пильним наглядом людей, Під перелив болючої задишки. Не здайся їхніх натиску ідей, Не стримуй ніг, соромлячись насмішки. Танцюй по склу, здригаючись від ран, Хай сльози змиють пелену обману. За фальшу не ховай свій справжній стан, Не дай ударити образ тарану. Танцюй душею, відійди від норм, Від всього, що диктується словами. Серед усіх розшаркувань і форм Відчуй враз тих, хто йде вслід за серцями. Танцюй сама, без огляду на тон, Можливо, марно, без кінцевой цілі. Але танцюй, бо в Музи свій закон, І вірний ритм сам виникає в тілі. Танцюй крізь час і простір, плач і сміх. Спалахуй незгасимим сяйвом Волі. Крізь шлях, що розум перейти не зміг, Де кожен грає тільки власні ролі.

2019-09-21 17:26:45

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Субстанція Ночі

Класний вірш!

Відповісти

2019-09-21 17:38:58

1

Есмеральда Еверфрі

@Субстанція Ночі дякую))

Відповісти

2019-09-21 17:39:36

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11283

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

83

2

3759