Танець душі

Есмеральда Еверфрі

Танцюй під пильним наглядом людей, Під перелив болючої задишки. Не здайся їхніх натиску ідей, Не стримуй ніг, соромлячись насмішки. Танцюй по склу, здригаючись від ран, Хай сльози змиють пелену обману. За фальшу не ховай свій справжній стан, Не дай ударити образ тарану. Танцюй душею, відійди від норм, Від всього, що диктується словами. Серед усіх розшаркувань і форм Відчуй враз тих, хто йде вслід за серцями. Танцюй сама, без огляду на тон, Можливо, марно, без кінцевой цілі. Але танцюй, бо в Музи свій закон, І вірний ритм сам виникає в тілі. Танцюй крізь час і простір, плач і сміх. Спалахуй незгасимим сяйвом Волі. Крізь шлях, що розум перейти не зміг, Де кожен грає тільки власні ролі.

2019-09-21 17:26:45

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Субстанція Ночі

Класний вірш!

Відповісти

2019-09-21 17:38:58

1

Есмеральда Еверфрі

@Субстанція Ночі дякую))

Відповісти

2019-09-21 17:39:36

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11552

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3354