Moon
Есмеральда Еверфрі
Заглядає місяць у моє вікно - Серед ночі сяє друг мій мовчазний: Хоч я маю спати вже давним-давно, Думаю про погляд тихий і сумний. І про срібну ковдру, що він постелив По усьому двору, і по всій землі. І про те, як ніжно нею він накрив, Щоб я довго спала в мирі і теплі. Що ж, добраніч, друже, повний вічних див. Ти приносиш спокій і душі моїй. Дякую я Богу, що тебе створив І послав посіять в нас святий спокій.
2018-04-29 00:08:55
9
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Есмеральда Еверфрі
@Anonim , вельми вдячна, за таку приємну оцінку мого вірша)
Відповісти
2018-04-30 13:33:32
1
Asteriya
Красиво і витончено 😳😊😻
Відповісти
2018-12-26 20:48:02
1
Есмеральда Еверфрі
@Asteriya дякую) нічна атмосфера надихає
Відповісти
2018-12-26 21:30:47
1
Інші вірші поета
Дощ Мені знову не буде боліти душа Замість видиху Біле чи чорне?
Інші поети
Ann Hensel
@d0ntvv0rry
Palak Verma
@PalakVerma
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2191
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12436