Моя Самотність

Есмеральда Еверфрі

Моя Самотність вдягнена у худі Рубіново-бордове, вогняне. У кедах зношених, заляпаних у бруді, Ще й шаровари завжди натягне. Кулон, годинник, декілька браслетів, Ковтки* масивні носить день у дні. Не любить квітів й не чита сонетів, "Ромео і Джульєтта" їй нудні. Вона п'є чай із молоком без цукру, Смакує запах диму, полину. В зелено-карих вирлах** перестуком Пульсує радість, звинена в струну. Дощам радіє палко, й рідко - снігу, Безхмарні літні ночі тихих мрій Чекає, хоч і особливу втіху Приносить їй холодний буревій. Мою Самотність зовсім не лякає Забутою прокинутись колись. Вона - Творця донька, і точно знає Куди ідем і звідки ми взялись. * - архаїзм. Те саме, що і "сережки" ** - "витріщені очі". Тут просто в значенні "очі"

2021-02-27 09:46:26

22

10

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (10)

Есмеральда Еверфрі

@Лео Лея дякую)

Відповісти

2021-02-27 13:42:17

Подобається

Есмеральда Еверфрі

Це правда, і спасибі за слова, Що в унісон з віршем моїм звучать. І, хоча ритмів повна голова, Та відповідь достойну не зібрать. Я сьогодні не потягну переписку віршами 😅

Відповісти

2021-02-27 13:54:25

Подобається

Есмеральда Еверфрі

дякую 😌

Відповісти

2021-02-28 05:30:41

Подобається

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3832

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12000