Осінній сюжет

Есмеральда Еверфрі

Тепла кофта й холодна рука, Все контрастно до скрипу зубів, Я з листом відпускаю крука, І летить поряд з птахом мій спів. Темні очі та світлі слова, Хто нам скаже де правда чи фальш? Моя ніч вже віками трива, Прикриваючи творчий демарш. Горда постать і стомлені сни, Що ж, буває ще гірше в сто раз. Цей сюжет оживе восени, Без фанфар чи надмірних прикрас. Гіркий усміх, мінорна струна - Поміж пальців спливає ваш час. Вже останній акорд десь луна, Епілог же допишуть за нас. Білий аркуш і чорне крило, Всі листи повернулись назад. А можливо цього й не було - Тільки сон і простий листопад.

2020-03-23 07:39:14

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Есмеральда Еверфрі

дякую). Напевно, саме тому що щирі, вони і сумні)😅

Відповісти

2020-03-23 08:09:11

Подобається

Есмеральда Еверфрі

і тобі дякую за коментар))). Мені справді дуже приємно😊😊

Відповісти

2020-03-24 06:57:17

Подобається

Інші вірші поета

Тиша Ледве теплий чай Між почорнілих і холодних стін Дарма

Інші поети

Marco Lori

@Travique

PinkLilyBlossom

@PinkLilyBlossom

Henry Tannor

@Ely_GraHen

Схожі вірші

Всі

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.

8819

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11283