Опівнічні запитання
Хто сяє світлом нам темної ночі? Чи це лиш відблиск старого чогось? І чи горить душа моя для когось? А чи палає хоч? Погляну в очі... Хто мовить може: «Знаю суть свою. Зусилль не шкода давніх ні на мить»? Знайдіть такого - розум вже тріщить, Змагаючись із світом у бою. До чого призведе все ж вибрана дорога? І буде що, як нагло не піду по ній? Моє життя: це пазл чи чистий ще сувій? Чому за мною всюди йде тривога? Де край реальності і де межа знання? І що, як раптом все давно не так? Тоді всі норми, догми, звук і смак, І час, і простір варті знищення. А що, як я уже не я, і хто ця нова сторона? Як знак шукать вночі? Де повернуть? Почавши, чи скінчу я вчасно путь? Та лиш звучить у відповідь струна...
2019-02-04 19:34:58
7
0
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
6051
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5174