Опівнічні запитання
Есмеральда Еверфрі
Хто сяє світлом нам темної ночі? Чи це лиш відблиск старого чогось? І чи горить душа моя для когось? А чи палає хоч? Погляну в очі... Хто мовить може: «Знаю суть свою. Зусилль не шкода давніх ні на мить»? Знайдіть такого - розум вже тріщить, Змагаючись із світом у бою. До чого призведе все ж вибрана дорога? І буде що, як нагло не піду по ній? Моє життя: це пазл чи чистий ще сувій? Чому за мною всюди йде тривога? Де край реальності і де межа знання? І що, як раптом все давно не так? Тоді всі норми, догми, звук і смак, І час, і простір варті знищення. А що, як я уже не я, і хто ця нова сторона? Як знак шукать вночі? Де повернуть? Почавши, чи скінчу я вчасно путь? Та лиш звучить у відповідь струна...
2019-02-04 19:34:58
7
0
Інші вірші поета
Ти сама Замість видиху Moon Книгоман
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11493
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
1752