Вихідний

Есмеральда Еверфрі

У рим, напевно, стався вихідний, Вони тихенько сплять між решти слів, І аркуш у моїх руках пустий Залишиться таким на кілька днів. А може їх розвіяв Іапіг*, Що від рання бушує між дерев, Здіймає пил з довколишніх доріг І все перекриває його рев. Чи так, чи ні, але їх десь нема, Та й Муз якийсь незвично мовчазний - В очах зміїних плещеться пітьма, І чай під його дихом льодяний. Безцільно споглядаю в далечінь, Згризаючи черговий олівець. Сьогодні список творчих озарінь Зійшов на несподіваний нівець. Чи це уже літературне дно, І через те Дракон такий сумний? Та й римам щось на мене все одно, А може, у них просто вихідний... *Назва північно-західного вітру в римській міфології.

2020-04-16 05:54:55

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Есмеральда Еверфрі

@ Божевільний хех, це відсилка до одного з попередніх віршів (https://www.surgebook.com/miriam/poem/tiho-vipiti-porciyu-kavi). Там була така фраза: «Моїм Музом працює Дракон»

Відповісти

2020-04-17 07:21:20

Божевільний

@Есмеральда Еверфрі хм дякую, прикольно)

Відповісти

2020-04-17 08:35:25

Подобається

Есмеральда Еверфрі

@ Божевільний нема за що)

Відповісти

2020-04-17 08:57:37

Подобається

Інші вірші поета

Хлесткі слова Ледве теплий чай Такою ніколи не стану Тиша

Інші поети

Anntuanetta

@Anntuanetta

Тимка

@pro_risovanie_s_timkoy

Zinzee Noel

@undiscoveredflower

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

2786

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11552