Ми йшли разом
Есмеральда Еверфрі
Ми йшли разом, і кожен у свій бік. Здавалося б, ось я - лиш руку простягни. Та це ілюзія і видимість, яка, однак дає нам сили далі йти. Що бачиш ти, він чи вона? Через який етюд чия проходить стежка у цю мить? У мене тиша, попіл й хмарні небеса... Похмуро? Мертво? Кроку не спинить... Яка у кого ціль? Яку ціну заплачено за карту до мети? Чи не втрачаємо себе так заодно? Та за спиною лиш горять мости... Горять вони і відчувати жаль, я ніби й мушу, та нема за чим: Даремний поспіх, смертний трунок, біль - їх жар мостів перетворив у дим. Свій кожен крок роблю на страх і ризик, не знаючи, що далі жде в пітьмі, Та це все вибір, і ціна терпима - гірка реальність направляє в сні. Тривожний шепіт вітру в голові доповнює ритмічний серця стук: Мій світ помер, чужі світи підуть, і так допоки не загине звук...
2019-06-26 18:30:13
6
0
Інші вірші поета
Ми всі часом Злудопад Замість видиху Нові пригоди
Інші поети
kamilionus_
@kamilionus_
Lg Ibarra
@TheLanguishedGal
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10920
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
5
1634