Веди...

Есмеральда Еверфрі

Життя і світ невпинно намагались Загнати її в рамки своїх норм, Вогонь з очей прибрати, й не стидались Для цього розпочати лютий шторм. Найперше відучали лити сльози, Хай навіть все нутро її стиска, Хай вся тремтить, неначе б'ють морози Зсередини, та сліз не відпуска. Опісля лікували в ній відкритість, Довіру, безкорисність і любов. Сміливі мрії й ще дитяча щирість Безжально відсікалися слідом... Її загнати в рамки не вдалося, Та в камінь серце все ж таки вдягли. Скаліченій, як тяжко їй жилося У темряві, між серенад пурги*. Вони забули Того, Хто віддавна За неї заплатив сповна ціну. Хто світлом невідступно, ніжно, плавно Проходив крізь агресії стіну. Вогнем життя, легким поривом вітру Збудив її, заковану в льоди, І вже наступну за свободу битву Вона зустріла впевненим: "Веди..." * - в значенні "хуртовина, віхола"

2021-02-15 07:55:54

22

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Есмеральда Еверфрі

дякую))) чесно, поки ти не написала, я й не помічала😅😅 навіть здивувалася, про що взагалі мова) потім вирішила перевірити припущення, і так, виявляється, справді потрапила у "Вибір...")) дякую ще раз🙃😊

Відповісти

2021-02-16 13:08:07

1

Лео Лея

Вітаю! Вітаю! Молодець! Гарний вірш, дуже добре написаний. Решту ти й так від мене чула))

Відповісти

2021-02-24 15:04:35

1

Есмеральда Еверфрі

@Лео Лея 🙃🤗

Відповісти

2021-02-24 15:11:46

1

Схожі вірші

Всі

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

46

5

1358

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3840