Веди...
Життя і світ невпинно намагались
Загнати її в рамки своїх норм,
Вогонь з очей прибрати, й не стидались
Для цього розпочати лютий шторм.
Найперше відучали лити сльози,
Хай навіть все нутро її стиска,
Хай вся тремтить, неначе б'ють морози
Зсередини, та сліз не відпуска.
Опісля лікували в ній відкритість,
Довіру, безкорисність і любов.
Сміливі мрії й ще дитяча щирість
Безжально відсікалися слідом...
Її загнати в рамки не вдалося,
Та в камінь серце все ж таки вдягли.
Скаліченій, як тяжко їй жилося
У темряві, між серенад пурги*.
Вони забули Того, Хто віддавна
За неї заплатив сповна ціну.
Хто світлом невідступно, ніжно, плавно
Проходив крізь агресії стіну.
Вогнем життя, легким поривом вітру
Збудив її, заковану в льоди,
І вже наступну за свободу битву
Вона зустріла впевненим: "Веди..."
* - в значенні "хуртовина, віхола"
2021-02-15 07:55:54
22
4