Стримати

Есмеральда Еверфрі

Стримати б сльози, болем наповнені, Не відкривати їх навіть собі. Вигнати з розуму думи всі втомлені... Жаль, що для цього ми часто слабкі. Й наші гноти* тяжкі. Стримати б посміх розпачливо-сонячний, Вміти з відвагою стріти печаль. Впавши, піднятися, хай навіть боляче, Мовби пронизує мордорська** сталь. Й ти на днищі проваль. Стримати б руку з мечем загартованим, Знати безцінність людського життя. Лицарем світла незламним, нескореним Стати, допоки є серцебиття. Тут нема вороття. Стримати б слово, у відчаї мовлене, Мовчки пройти повз образу і гнів. Й кожного разу, поразками стомлений, В затишку крил Твоїх впасти без слів. Доки вкрай не зотлів. * - те саме, що "вантаж, ноша" ** - моргульські клинки назгулів.

2021-03-24 07:54:40

12

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Лео Лея

Усе, що мала сказати, сказала тобі особисто. Сюди пишу лише таке: Гарно! Молодець! 👍

Відповісти

2021-03-24 12:22:18

1

Сандра Мей

Сильно!Сміливо! Хвалю! Молодець! Та все ж скажу не заслужили вони твоїх сліз, нервів і навіть злість. Вони віднині й до кінця віків ніхто та водночас зрадники.І правильно ви сказали стримати, щоб не да й Бог забити.

Відповісти

2021-07-09 20:12:52

1

Есмеральда Еверфрі

@Сандра Мей дякую, за розуміння і сміливість залишити коментар - мало хто цим переймається😉

Відповісти

2021-07-10 04:10:50

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12208

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4705