Стримати
Стримати б сльози, болем наповнені, Не відкривати їх навіть собі. Вигнати з розуму думи всі втомлені... Жаль, що для цього ми часто слабкі. Й наші гноти* тяжкі. Стримати б посміх розпачливо-сонячний, Вміти з відвагою стріти печаль. Впавши, піднятися, хай навіть боляче, Мовби пронизує мордорська** сталь. Й ти на днищі проваль. Стримати б руку з мечем загартованим, Знати безцінність людського життя. Лицарем світла незламним, нескореним Стати, допоки є серцебиття. Тут нема вороття. Стримати б слово, у відчаї мовлене, Мовчки пройти повз образу і гнів. Й кожного разу, поразками стомлений, В затишку крил Твоїх впасти без слів. Доки вкрай не зотлів. * - те саме, що "вантаж, ноша" ** - моргульські клинки назгулів.
2021-03-24 07:54:40
12
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Лео Лея
Усе, що мала сказати, сказала тобі особисто. Сюди пишу лише таке: Гарно! Молодець! 👍
Відповісти
2021-03-24 12:22:18
1
Сандра Мей
Сильно!Сміливо! Хвалю! Молодець! Та все ж скажу не заслужили вони твоїх сліз, нервів і навіть злість. Вони віднині й до кінця віків ніхто та водночас зрадники.І правильно ви сказали стримати, щоб не да й Бог забити.
Відповісти
2021-07-09 20:12:52
1
Есмеральда Еверфрі
@Сандра Мей дякую, за розуміння і сміливість залишити коментар - мало хто цим переймається😉
Відповісти
2021-07-10 04:10:50
1
Схожі вірші
Всі
Минутой мечтания :)
Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .
40
11
1582
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11527